Культура

Дата: 27 січня — Яків Гніздовський

culture.ua hnizdovsky 10

Графіка і малярство, іконопис і книжкова ілюстрація, натюрморт і пейзаж, художня кераміка і скульптура. Спадщина Якова Гніздовського становить сотні картин і гравюр, десятків статей, він є автором проекту української азбуки,  марок пластової пошти та цих спогадів, уривки з яких я наводжу нижче.

culture.ua hnizdovsky 1

Я побачив: людина обертається у повсякденності, немов би у великому циліндрі, і тільки випадково і тільки на дуже короткий час може виглянути через щілинку з своєї рутини. Те, що їй вдається впіймати і закріпити, це дрібна крихітка того, що їй з’являється, немов у сні, і потім зникає без вороття. Життя людини — тільки недосконалий відблиск її власної мрії.

culture.ua hnizdovsky 2

Іще в середній школі я зауважив, що звук перетворюється в образ, і я почав стежити за цим. Я любив приглядатися до дивних форм: вони з’являлися перед очима, ніби відблиск від музики і від людської мови.

Аж по багатьох роках я довідався про мистців, що малювали музику. Були виставки таких малюнків; Діснеєва “Фантазія” побудована на подібному принципі. Потім я прочитав декілька статтей на цю тему. Один з авторів видав навіть книжку, ілюстровану його ж малюнками відомих симфоній. Але більшість його малюнків була побудована на основі, дещо відмінній від моєї. Вони віддавали радше душевні переживання, які збуджувала музика. Із зорових явищ вони включали переважно кольори, що мали б відповідати певним інструментам. Я ж основував своє бачення звуків виключно на зоровому принципі.

culture.ua hnizdovsky 3

Нагороди і принагідний теплий відгук преси, здавалося мені, прийшли не для того, щоб зробити мені приємність, а щоб задоволити вимоги моєї схеми, яку, зрештою, кожний має. А моя схема милується тим, щоб ставити мене перед альтернативами і спонукати до вибору. Я ніколи не міг нічого повнотою досягнути. Коли вже був близький до мрії, — завжди з’являлася друга. Разом вони приходили до мене і разом відходили. Коли здавалося: я вже дещо опанував, то чомусь завжди мусив залишати свій досвід і починати щось нове. Кілька разів у моєму житті обставини пересаджували мене на новий ґрунт якраз тоді, коли я вже був вріс у якесь середовище.

culture.ua hnizdovsky

Звичка перетворюється у любов, і з часом я почав писати не тільки на замовлення, для журнала, але і з своєї внутрішньої потреби. Статтей було не багато, але я ними, мабуть, розмахав руку. Позбирав до купи записки, які почав робити ще в роки навчання, і з них зліпив щось ніби оповідання. Ніколи не зважав, що воно було у готовій до друку стадії, а сьогодні втратив зацікавлення до його проблематики. Це було оповідання про чоловіка: ні старого, ні молодого, що не мав настанови ні сякої, ні такої і загалом був ні сякий, ні такий. По якомусь часі невстрявання у справи світу йому до голови прийшла думка спалити всі книжки і все надруковане. Думка не надто оригінальна, вона приходила багатьом до голови вже раніше. Мотиви, що спонукали мене колись робити ті записки, сьогодні вже зникли, декотрі стали навіть зовсім неактуальні; але я ще й сьогодні дуже сильно відчуваю повінь задрукованого паперу, яка нас все більше і більше заливає. При сьогоднішньому видавничому темпі ця повінь з кожним роком збільшується. За якийсь час спеціялізовані бібліотеки нагромадять так багато книжок, що світ виглядатиме не таким складним, як література про нього. По інформації, наприклад, про людську душу може буде простіше звертатися не до літератури з психології, а безпосередньо до самої душі. Сьогодні я не думаю, що будь-яку справу можна розв’язати спаленням книжок. Але я переконаний, що одного дня автори домовляться про деякі обмеження книжкової продукції; щось — як контроль народжень, про який тепер так багато говориться, із страху, щоб людські маси не залляли нашої плянети до тієї міри, коли вона вже не зможе їх прохарчувати.

culture.ua hnizdovsky 6

Я навчився й не мати бажань. Я їх не гамував, вони самі з кожним роком розпливалися все далі і заливали все більшу поверхню. Сьогодні, коли б мені, наприклад, довелося жити на екваторі, я ще бажав би мати охолоджувану кімнату, а на Алясці — добрі теплі чоботи. Але при виборі місця перебування вже не ставив би навіть вимог щодо музеїв, бібліотек, концертів чи розваг. Зрештою, я ніколи не бажав, щоб мене розважали. Хотілося, щоб там, де житиму, були дерева, трави, птахи, тварини (до комах я ще не привик) і неодмінно — люди, але не так багато, як у нью-йоркському метро, і не так мало, як у провінційних містечках, де люди себе взаємно замучують нудним і нецікавим сусідством і переборщеними чемностями. Я хотів би, щоб там були прямі дороги, які губляться на обріях, широкі поля і нескінченна рівнина; і ще, щоб обріїв не заслоняла жодна гора, хоч і яка маєстатична. Я також не дуже зацікавлений видряпуватися на гору і тим поширювати своє видноколо. Я люблю природну широку рівнину. Тільки це залишилося з моїх бажань, пересіяних протягом довгих літ через моє еміграційне сито.

culture.ua hnizdovsky 5

Я вже раніше зауважив, що людина дуже витривала; може багато витримати. Передусім — має здібність призвичаїтися чи не до всього. І я мав щастя звикнути до своєї безнадійності. Через якийсь час мене навіть почала забавляти ідея редукції моїх доріг. Я почав радіти вірою, що за день, тиждень чи місяць передо мною буде на одну дорогу менше.

Це все стосується більш-менш тільки технічної сторони моїх тодішніх турбот. Але тоді я не тільки не знав, як малювати, — що гірше: я не знав, що малювати. Це моя давня болячка, і вона коріниться у моєму загальному наставленні до мистецтва.

culture.ua hnizdovsky 7

На власному досвіді я побачив (хоч історія мистецтва все це пригадує), що матеріял зумовлює стиль, і навпаки. Матеріял деякою мірою зумовлює і тематику. Тоді, також на власних спробах, я переконався: шукаючи форми нової, можна впасти в стару або в таку, що не властива даному матеріялові. Тому я пробував знайти певну розв’язку в різних матеріялах. Коли проба стверджувала мій погляд, що вона не властива даному матеріялові, я знав, що вона і не моя. Тоді це все не було мені ясне, — я керувався інстинктом. Не так мої план і витривалість, як мій інстинкт не дозволив зупинитися на дорозі, на одній із спроб, і її розбудувати, немов свою власну дорогу.

У той час я шукав себе, але, властиво, не знав, чому це робив. Також не знав, чому був загублений. Випробовував різну техніку і різні матеріяли, але не знав, чому роблю це. Я робив це, як тисячі інших мистців, що, мабуть, також не всі знали: чому? Тут надто багато причин, щоб можна докладно це вияснити.

culture.ua hnizdovsky 4

На полотні не було вже сто доріг і не десять, — було їх кілька, може п’ять. Боявся їх рахувати, щоб через це знов, як попереду, не розгалузилися. Мене цілком задоволяло відчуття, що їх не багато. Вони були чистіші і менш розпливчасті. По кількох місяцях я побачив ще менше їх, і вони були ще пряміші і виразніші; може, тільки три, потім дві. Після цього, як я рахував вниз, ішло число один, але й тепер, по довгих роках сумнівів, мені самому важко переконатися, і я не знаю, чи я дійсно відзискав віру (чи я вжив тут відповідне слово?). Бо це було б щось закінчене, а я не почуваю, що в стані в це вірити. Признаюся: я зовсім не намагався знайти одну дорогу. Я навіть боюся однієї дороги. Моє відчуття мені підказує, що одна дорога, як і всі, нікуди не веде © Яків Гніздовський, 1966

culture.ua hnizdovsky 8 culture.ua hnizdovsky 9 culture.ua hnizdovsky 11 culture.ua hnizdovsky 12 culture.ua hnizdovsky 13 culture.ua hnizdovsky 14

Comments

comments