Похожие статьи:
Дата: 20 січня — Федеріко Фелліні
Якось Федеріко Фелліні сказав: «Я був недавно у своєму улюбленому кінотеатрі. Там був один глядач. Він сидів закинувши ноги на сидіння. У вухах у нього були навушники. В одній руці — банка пива, в іншій — пакет попкорну. Я більше ніколи не приду до свого улюбленого кінотеатру«.
Уже в дитинстві Фелліні любив влаштовувати вистави: створював маски, розмальовував ляльок, шив костюми.
Федеріко дуже захоплювався цирком і навіть працював якийсь час клоуном.
До світу кіно Фелліні потрапив випадково – його батько хотів, щоб син став адвокатом, проте Федеріко з дитинства захоплювався малюванням і навіть відкрив у рідному місті «ательє», де малював карикатури на клієнтів.
У 18 років Фелліні поїхав до Флоренції, де почав працювати у гумористичному журналі «420». За короткий час він встиг попрацювати журналістом, страховим агентом, карикатурником, набірником у типографії, вступив на юридичний факультет Римського університету і почав писати сценарії для радіопостановок.
У кіно Фелліні зробив свої перші кроки як сценарист – 1940 році він написав сценарії для трьох кінокомедій за участю відомого коміка Макаріо.
У 1943 на одній з римських радіостанцій крутили передачі про життя закоханих Чіко і Поліни, автором був Фелліні. Згодом йому запропонували взяти на себе постановку цих історій для екрану, що він і почав робити. У ході пошуку він познайомився з чарівною Джульетою Мазіною, яка стала його єдиною дружиною і єдиним джерелом натхнення.
Фільм Фелліні «8 1/2″ багато у чому автобіографічний. Назва фільму — його порядковий номер, на той моменту режисер зняв 6 повнометражних фільмів, 2 короткометражних фільми та 1 фільму сумісно з режисером Альберто Латуада («півфільма»). Знімаючи фільм Фелліні постійно нагадував самому собі: «Схаменися, це ж комедія!»
Зі спогадів Мастрояні:
«Усі персонажі, який відбирав Фелліні були особливі. Усі. Він завжди вражав глядачів. Проститутка, гомосексуал, священник, жебрак. Головне, щоб у них не була акторських повадок — Фелліні це ненавидів. Він не любив акторів з професійними прийомами. Обожнював обличчя, тому що його кіно складалося з образів. Щоб підібрати когось для другорядної роли Фелліні завжди їздив у Неаполь. Він розміщував у газеті оголошення: «Фелліні шукає акторів. Приходьте завтра о 10 ранку в готель такий-то, номер такий-то».
Тук-тук-тук. «Заходьте». Входить первший неаполітанець. Фелліні, якому для фільму потрібні музиканти, запитує: «На якому інструменті граєте?» «Ні на якому. Але мій брат — геній».
Я запитую себе: який ще режисер взяв би до уваги цю божевільну репліку?
Феліні взяв його у фільм одразу ж.«
Федеріко Фелліні (20 січня 1920 — 31 жовтня 1993)
